Мета: розширити знання батьків та дітей з основних правил особистої безпеки під час зустрічі з незнайомими людьми у підїзді, на вулиці; ознайомити і вивчити способи уникнення небезпеки; розвивати здатність орієнтуватися у складних ситуаціях, вміння оцінувати небезпеку та обирати дії для само­захисту.

Обладнання: слайди, виставка літерату­ри, музичний запис, малюнки.

—

Дитина на вулиці: поради батькам

 Від раннього віку дитина повинна зна­ти, що люди бувають різні, тому мати справу можна лише з тим, хто добре відомий. Дуже важливо пояснити, що «незнайомець» — це будь-яка людина, яку дитина не знає. Не­знайомець може назвати дитину на ім'я, ска­завши, що прийшов за нею на прохання ма­тусі або тата. Але на всі пропозиції чужої лю­дини дитина повинна відповідати відмовою та, у разі небезпеки, кричати: «Я вас не знаю!», привертаючи до себе увагу оточуючих.

Щоб не трапилось біди, пам'ятайте!

• Завжди ставтеся до власної дитини з довірою, щоб вона могла розповісти вам про найменші пригоди, що сталися з нею, бо інакше дитина від жаху або со­рому може приховали від вас щось справ­ді серйозне.

• Розтлумачте дитині, що вона повинна повідомляти вам про кожну спробу не­знайомця завести з нею розмову, запро­понувати солодощі, гроші, спільну прогу­лянку, цікаву гру тощо.

• Поясніть дитині, що завжди слід відмовля­тися від того, що їй пропонують, не вести розмови з незнайомою людиною та по­спішити відійти від неї.

• Дозвольте дитині порушувати встанов­лені вами правила та норми поведінки, якщо це потрібно для самозахисту: втіка­ти, голосно кричати, казати незнайомцеві неправду, вириватися, кусатися, кликати на допомогу старших або навіть щосили вдарити нападника.

• Розкажіть дитині, що незнайома людина не повинна торкатися, обіймати та цілу­вати її, що дитина має право сказати «ні» будь-якому дорослому, який спричиняє їй біль, лякає чи завдає шкоди.

• Поясніть дитині, що для неї дуже небез­печно йти кудись з незнайомцем, прий­мати від нього подарунки, сідати в чужу машину, гратися до вулиці, тримати у таємниці будь-яке знайомство з дорос­лими.

• Довіряючи дитині ключі від квартири, не вішайте їх дитині на шию — краще вшийте у кишеню «блискавку» та ланцю­жок для ключа, навчіть дитину не забувати ключ у дверях, не залишати його у пош­товій скриньці, не кидати пальто чи куртку будь-де або віддавати його незнайомцеві.

• Попросіть дитину повертатися додому у певний час та за першої вимоги.

• Навчіть дитину користуватися ліфтом і по­ясніть, що сідати у ліфт разом із незнайо­мими людьми небезпечно.

• Якщо є змога, супроводжуйте дитину на вулицю та додому, контролюйте шлях ди­тини у під'їзді та ліфті.

Розмови на ці теми потрібно вести з по­чуттям міри, доброзичливо та начебто ви­падково.

Не можна залякувати дитину агресивним оточенням, інакше вона не зможе ризикува­ти, а це — складова частина її самозахисту. Дитині необхідно пояснити, що якщо вона загубилася чи опинилася у небезпечній ситу­ації, можна попросити допомоги у міліціоне­ра, пожежного, працівника метро, касира або продавця у великому магазині, адміністрато­ра у музеї, театрі або кінотеатрі.

Розкажіть дитині про особливості уніфор­ми посадових осіб, покажіть, як виглядає мілі­цейська машина, де знаходиться відділення міліції вашого району. Скажіть, що допомогою міліції та пожежних може скористатися кожен житель міста, незалежно від того, дорослий він чи дитина. Дуже часто хороше виховання заважає дитині у випадку небезпеки діяти рі­шуче. Тому навчіть дитину на вулиці не довіря­ти ані жінці, ані підліткам, навіть тим, хто мо­лодший за неї. Не тільки тому, що вони можуть заманити жертву у машину до зловмисників, але й через «дитячий рекет», бійку тощо.

Побачивши незнайомця, який спілкується з вашою дитиною, ви повинні:

• підійти та з'ясувати, у чому справа (як пра­вило, дорослі не підходять до незнайомої дитини, якщо не мають поганих намірів, за винятком випадків, коли дитина загу­билася та плаче), а якщо незнайомець пішов, розпитати про нього дитину, інших дітей, сусідів;

• якщо у вас виникла підозра щодо поганих намірів незнайомця або якщо він нама­гається сховатися, його слід затримати, покликавши на допомогу сусідів, сповіс­тити міліцію про те, що сталося, зазначити його прикмети;

• посилити контроль за дитиною, тому що спроби чіплятися до неї можуть повто­ритися; зателефонувати до міліції, якщо серед дітей з'явилась підозріла доросла особа;

• за спроби насильства над дитиною слід негайно викликати міліцію та «швидку допомогу», для порушення криміналь­ної справи проти насильника — напи­сати заяву до прокуратури. Необхідно пам'ятати, що дитина має власну шкалу оцінювання серйозності подій, уявлення про обов'язки та етику.

Спробуйте осмислити це та пам'ятайте, що дитину захищають, насамперед, ваша лю­бов і увага до неї.

Як захистити дитину від нападу злочин­ця?

— Проаналізувавши інформацію про злочини, опубліковану протягом декількох

місяців в одній з відомих українських газет, ми дійшли висновку, що в 90 % випадків ті, хто постраждали, знехтували як мінімум од­ним з основних захисних принципів. Ось їх перелік.

1. Не втрачати контакту з дітьми.

2. Навчати дітей.

3. Замикати й зачиняти.

4. Бути на виду.

5. Обирати безпечні місця.

6. Перевіряти!

7. Уникати сварок.

Принцип перший: не втрачати контак­ту з дітьми!

Чим довірливіше спілкування між вами і вашими дітьми, тим менш вірогідно, що вони матимуть справу зі злочинним світом. Слова «мати контакт з дітьми» означають, зокрема, знати, де ваші діти знаходяться в да­ний момент і куди збираються йти далі. Для цього, можливо, доведеться спершу нагляда­ти за дітьми деякий час, принаймні, поки ви не переконаєтесь, що вони подорослішали настільки, щоб виходити на вулицю само­стійно. Інакше ви ризикуєте «загубити слід» вашої дитини.

«Бути в контакті» — означає також відкри­тий двосторонній зв'язок між вами та дітьми. Важливість цього неможливо переоцінити. Звичайно, діти ніколи не розкажуть всього, але вони повинні бути впевнені, що вам мож­на довірити свої проблеми за необхідності.

Враховуючи збільшення злочинності в на­ших містах, слід знати, що відбувається з ва­шими дітьми поза домівкою, чи не зазнають вони принижень або побоїв. Для досягнення «контакту з дитиною» слід звернути увагу на декілька важливих моментів. По-перше, розмовляйте з дітьми про все; просто розмо­вляйте, навіть про дрібниці, головне — ваше спілкування. По-друге, ставтесь до дитячих розповідей шанобливо, не кепкуйте, не пе­ребивайте. І, як би дивно чи «неправильно» звучала розповідь, утримуйтесь від повчань і порад. Можна вимовити щось на зразок: «Ну, я гадаю, може...» Це створить такий рівень довіри до вас, про який ви досі й не мріяли. Ви будете знати значно більше про те, що відбувається з вашими дітьми, а отже, зможете заздалегідь відчути появу тривожних ознак — наприклад, у випадку, коли дитина ступає на злочинний шлях.

Ніколи не висміюйте почуттів, думок та страхів дитини. Не зраджуйте довірених вам таємниць. Діти дуже вразливі — пригадайте власний дитячий досвід. Ви можете зруйну­вати те, що психотерапевти називають «міжособистісним мостом». Дитина або замкнеть­ся в собі, або шукатиме іншого слухача.

Дозвольте дитині мати свою, відмінну від вашої, думку, адже це станеться і без вашого дозволу. Намагайтесь бути такими батьками, яких діти можуть запитати завжди і про все.

«Контакт із дітьми» означає нашу емо­ційну відкритість перед ними. В ідеалі і ви, і вони повинні вільно передавати всю гаму своїх почуттів та емоцій. Це допоможе дітям навчитись усвідомлювати власні почуття і ви­словлювати власні думки.

Пам'ятайте також, що в жодному разі не слід обтяжувати дітей своїми життєвими проблемами — фінансовими чи сімейними, труднощами на роботі, якщо діти не в змозі вам допомогти.

Зрозуміло, нереально завжди педантич­но дотримуватись цих правил, але слід цього прагнути.

Принцип другий: добре навчати дітей!

Батьки не мають можливості постійно перебувати з дітьми. Але те, чого вони на­вчаться від вас навіть за лічені години, коли ви разом, залишиться з ними назавжди, на все життя.

Часи змінюються. Ще півстоліття тому найціннішим в дитині дорослі вважали слух­няність. Останнім часом дедалі більше ці­нується самостійність і незалежність дитини як наслідок зміни життєвих умов.

Зараз діти частіше залишаються вдома самі. Сьогодні навчити дитину самозахисту необхідно так само, як зав'язувати шнурівки або чистити зуби. Навчати дітей слід на влас­ному прикладі. Спостерігаючи, які заходи ви використовуєте, діти запам'ятовують їх і потім починають застосовувати самостійно. Наприклад, якщо дитина бачить, що ви ніко­ли не забуваєте замкнути машину або не від­чиняєте двері перед незнайомими, можна

сподіватися, що саме так чинитиме й вона. Не обмежуючись власним прикладом, до­звольте дитині попрактикуватись самій — за­чинити вікно, двері тощо. Не робіть усе самі, інакше в дитини не сформується звичка, або, ще гірше, дитина робитиме це легковажно, розраховуючи на вашу «підстраховку».

Будьте терплячими. Спочатку вам дове­деться перевіряти їхню роботу. Похваліть, якщо добре, а помилки виправляйте без критики. Не тільки давайте вказівки, але й допомагайте. Ставтеся до процесу навчан­ня не просто як до загальноосвітніх «лекцій», а як до серйозних практичних занять, на яких ви вчите дітей забезпечувати собі (і вам) без­пеку. Як і в інших дисциплінах, ключ до успі­ху — в повторенні пройденого.

Тож використовуйте повторення і репети­ції, їх чудова форма — рольові ігри на тему «А якщо...», рекомендовані експертами з ди­тячої безпеки.

• Що ти робитимеш, якщо незнайомий зупинить тебе на вулиці і запропонує цу­керку?

• Що ти робитимеш, якщо хтось із-за вхідних дверей попросить його впустити, щоб зателефонувати?

• Що ти зробиш, якщо старші хлопці ви­магатимуть у тебе грошей?

• Що ти робитимеш, якщо ми загубимо одне одного на вулиці?

Такі ігри імітують реальні ситуації, які можуть трапитися з дитиною, тому вона по­винна спробувати всі можливі дії і за вашої допомоги обрати правильні. Після цього дитина матиме значно більше шансів не роз­губитися. Навчання у вигляді гри надає ді­тям сміливості і впевненості, тоді як просто бесіди й опис «жахливих випадків» з іншими дітьми можуть лише налякати. Не забувайте, що ви вчите дітей, як поводитися, не лише на сьогоднішній день, а виховуєте своєрідну захисну броню, що оберігатиме їх протягом всього життя.

Не варто нехтувати й усними інструкція­ми, тому що ви навряд чи зможете імітувати вдома пограбування або напад хуліганів. Слід враховувати й вікові особливості дітей. Вони можуть забувати те, що не вважають суттєвим, або довільно інтерпретувати при­чини та наслідки. Тож будьте конкретними під час навчання, наводьте більше реаль­них ситуацій, особливо це стосується малю­ків. Визначте, що вони можуть робити вже зараз, а чого їх бажано навчити в майбут­ньому.

Якщо скористаєтеся наведеними порада­ми, то впевненість у своїх силах у ваших дітей збільшиться, а страхів поменшає.

Принцип третій: замикати й зачиняти! Як не дивно, але більше третини всіх крадіжок і багато злочинів проти особистості є наслідком відчинених вікон та дверей, що дає зловмисникам шанс для скоєння злочи­ну. Злочинців приваблюють легка мета, тому будь-які дії, що ускладнюють мету злочинця, є ефективними.

Зазвичай люди зачиняють вхідні двері чи дверцята машини лише тоді, коли зали­шають дім або машину надовго, або, нав­паки, вже не збираються нікуди виходити чи їхати. «Проколюються», як правило, на тому, що забувають чи лінуються зачини­ти вікно або двері, коли виходять «на хви­линку». Незачинені двері дому або машини слід розглядати як запрошення для злодіїв, більшість яких скоює злочини лише за спри­ятливих обставин. Отже, життєво важливо якомога раніше навчити дитину зачиняти двері, адже саме діти частенько забувають це зробити.

Принцип четвертий: бути на виду!

Діти, які наодинці гуляють у парку чи на вулиці, наражаються на ризик значно біль­ший, ніж ті, які гуляють у компанії. Дитина, яка бавиться сама в закинутому будинку чи «скорочує» шлях додому, прямуючи через пустир після настання темряви, вже ризикує ; власним життям.

Практично всі злочинці уникають свідків і, відповідно, людних місць. Цю обставину можна використати як досить ефективний ' засіб від злочинів, спрямованих проти дітей та підлітків.

Зустрічаючи двох або більше дітей, які гуляють разом, злочинець не чіпає їх, тому що

ризик можливих ускладнень для нього значно зростає.

Інколи злочини трапляються навіть у міс­цях великого скупчення людей. Але і в цих випадках жертва, як правило, перебуває на-самоті та нехтує іншими важливими правила­ми захисту.

Перебування в людному місці практично запобігає будь-якому злочину. Якщо дитина потрапила в біду або просто злякалася, то найпростіше й найкорисніше для неї — опи­нитись на виду у людей.

Потурбуйтеся про те, щоб якнайкраще навчити дітей цього засобу захисту, про­ведіть з ними бесіди, розіграйте кілька ро­льових ігор і, безумовно, продемонструйте все на власному прикладі.

Принцип п'ятий: обирати безпечні місця!

Вірогідність скоєння злочину проти вас збільшується в певних районах, у певний час і за певних обставин. Тому велике значення має те, де ви мешкаєте і куди ходите зі своїми дітьми. У деяких районах великих міст зло­чинність може бути в десятки разів вищою за інші райони. У свою чергу, в таких небез­печних місцях рівень злочинності в 5 разів вищий вечорами вихідних днів порівняно з вранішніми годинами буднів.

Уміння відрізнити безпечне місце від не­безпечного повинно стати невід'ємною час­тиною ваших навичок уникання злочинів. Обходити певні місця в певний час «десятою дорогою» і вимагати цього від дітей так само доцільно, як ховатись від негоди.

Якщо ж уникнути «візиту» до небезпечного району неможливо, дотримуйтесь інших пра­вил безпеки — це позбавить вас від зайвого ри­зику. Наприклад, дитині потрібно відвідати лі­каря у «підозрілому» районі. Для цього доціль­ніше обрати першу половину дня, при цьому обов'язково супроводжувати дитину, а машину припаркувати в людному місці. Реальність на­шого сьогодення така, що відносна безпечність певних місць змінюється. Можливо, тепер парк став безпечнішим, а тиха вуличка перетвори­лась на збіговисько хуліганів та наркоманів. Слід уважно стежити за такими змінами і покла­датись у всьому на здоровий глузд.

Принцип шостий: перевіряти!

Про що б не йшлося, але споконвіку пе­ревірка була й залишається «наріжним каменем» розсудливої поведінки. Ця звичка виробилась у людини ще за часи боротьби за виживання в дикій природі. Поспостерігайте за поведінкою котів або птахів: вони щомиті оцінюють та уточнюють обстановку навколо себе, вони завжди насторожі.

Вам теж варто ширше користуватись цією давньою звичкою, чого б справа не стосува­лась: нового друга вашої дитини, рекоменда­ції лікаря або поїздки в незнайомі місця.

Перевірка допоможе вам прийняти зва­жене рішення і не припуститися фатальної помилки. Ми всі мусимо стати в певному розумінні «приватними детективами». Це не дозволить обставинам узяти гору, і ви не піддастеся на сумнівні рекомендації уяв­ного фахівця.

Звичка перевіряти сприяє розвитку го­строї спостережливості й так званого «шос­того чуття», яке попередить вас про можливу небезпеку. Багато з тих, хто став жертвою зло­чину, пригадують, що в них виникало відчут­тя необхідності залишити вечірку або не хо­дити певною вулицею, але вони не надали цьому значення. Ніхто не може достеменно пояснити «шосте чуття». Однак спеціалісти вважають, що воно постійно присутнє в на­шій підсвідомості, успадковане від пращурів, які жили у ворожому, повному небезпек світі. Щоб вижити, необхідно було повсякчас пиль­нувати, звертаючи увагу на найменші зміни обстановки. Доведено, що тренування допо­магає розвинути це чуття. Не переймайтеся, якщо перевірка обов'язково для вас буде об­тяжливою. Можливо, досить буде лише дові­датись по телефону про школу чи садочок, куди ви віддаєте дитину, або про дискотеку, куди зібралися ваш син чи донька.

Принцип сьомий: уникати сварок!

Кажуть, що гарне виховання кожної окре­мої людини згладжує гострі кути в діяльності суспільства в цілому. Безсумнівно, миролюб­на, доброзичлива поведінка має таке ж важ­ливе значення для запобігання злочинів, як і звичка зачиняти двері. Суперечності та сварки складають більшу частину всіх кон­фліктів як серед дітей, так і серед дорослих. Дуже часто злочин провокується самою жертвою.

Як довели розслідування багатьох ви­падків, витоки скандалів, дрібних крадіжок та проявів жорстокості нерідко полягають у невмінні людей наладжувати контакт, домовлятись.

Важливо з дитинства вчити малюка нетри-мати зла на оточуючих, бо злочин — від бійки до вбивства — часто підштовхує жадоба пом­ста. Навіть найпростіші переговори можуть зменшити ризик наразитися на насилля.

Існує безліч способів мирно співіснувати з оточуючими, не виглядаючи при цьому на­бридливим. І було б дуже добре навчити своїх дітей такої поведінки. Крім уникнення зло­чинів, вони матимуть ще й можливість знайти нових друзів. Адже кожна людина стає кра­щою, відчуваючи добре ставлення до себе.

Часто розв'язати конфлікт можна вже тим, що не поглиблювати його. Прислухайтесь до поради: «Краще будьте боягузами та йдіть додому».

Діти — і малюки, і підлітки — вкрай не­послідовні в своїх симпатіях та прихильнос­тях, тому уроки міжособистісних стосунків допоможуть вам уберегти їх від біди.

Наприклад, спеціалісти з техніки спілку­вання рекомендують робити зауваження, ви­користовуючи займенник «я», а не «ти». Тобто «я втомився» замість «ти мені набрид». Слід уникати в своїх висловлюваннях прихованих звинувачень і, тим паче, прямих провока­цій. Принцип «уникати сварок» означає, що ви спілкуватиметесь з іншими без грубощів, використовуючи всю можливу дипломатію, щоб не викликати в оточуючих злості та ба­жання помститися.

Важлива деталь — зверніть увагу на мову жестів. Положення тіла, за якого співбесід­ник бачить ваші руки і може подивитись вам у вічі, розцінюється як ознака дружелюб­ності. І навпаки, поза, за якої ви всім тілом подаєтесь вперед та ще й зі стиснутими ку­лаками, може бути сприйнята як загрозлива чи провокуюча.

Криміналісти виявили щось подібне до «схильності бути жертвою». Деякі люди неод­норазово потрапляють у небезпеку, тоді як з багатьма іншими нічого подібного ніколи не буває.

Корисно також навчати дітей і вміння по­ставити себе на місце опонента, намагатись зрозуміти його, поглянути на себе збоку. Це допомагає уникати непорозумінь та в стосун­ках батьків із дітьми. Крім того, йдучи на по­ступки, ви можете розраховувати чи сподіва­тись, що наступного разу поступляться й вам.

Психонастрій

Про безпеку власну дбайте

І про неї пам'ятайте.

Знаємо правила ми з «НЕ» —

Пам'ять нас не підведе.

• Не розмовляти з незнайомцями;

• не сідати в машину до незнайомців;

• не гратися дорогою зі школи додому;

• не гуляти з настанням темряви. Вихователь (демонструє слайди).

Сьогодні ми розглянемо ситуації, в яких ви можете опинитися з незнайомими на вули­ці, у під'їзді. Ми повинні вивчити способи уникнення небезпеки, щоб не гаючи часу на роздуми, одразу діяти для захисту свого здоров'я і життя.

Так, ми постійно спілкуємось з людьми, знайомимось, перебуваємо в людському оточенні, розширюємо своє світобачення, свій кругозір.

Здорова людина не може сидіти лише вдома. Щодня ви виходите на вулицю, ходите в під'їзд. Та, на жаль, крім людей доброзичли­вих, є й зловмисники, яких необхідно остері­гатися.

У під'їзді

Підїзд — це частина вашого будинку, але в ньому часто можна зустріти незнайомих людей. Тому слід запам'ятати і завжди вико­нувати загальноприйняті правила безпеки.

• Перед тим, як відчинити двері і вийти до підїзду, подивітьсь у вічко, чи немає за дверима сторонніх; якщо вам не видно, але ви чуєте голоси людей, почекайте, поки люди не залишуть площадку.

• Якщо ви вийшли, але побачили сторонніх людей, поверніться назад у квартиру і за­чиніть двері.

• Не розглядайте пошту біля поштової скриньки, підніміться додому й подивіть­ся там.

• Якщо незнайомець намагається затиснути вам рота, вкусіть його за руку, якщо ж ви опинилися з ним обличчям до обличчя, сміливо кусайте його за носа. І знову ж вті­кайте, криком звертаючи на себе увагу.

• Будьте спостережливими. Якщо ви по­мітили, що на лавці під під'їздом сиділа незнайома особа, яка потім зайшла до під'їзду, бо туди йшли ви,— зачекайте. Не поспішайте заходити за незнайомцем. Зачекайте знайомого дорослого або ін­ших дітей.

• Ніколи не просіть незнайомих людей у під'їзді допомогли відчинити двері. Для цього можна звернутися до сусідів.

На вулиці

На вулиці можна цікаво провести свій вільний час: покататися на велосипеді, роли­ках, скейті, пограти у футбол або інші рухливі ігри.

Але там можна зустрітися з небезпекою. Щоб попередити її, не розгубитись, залиши­тись цілим, неушкодженим, кожна дитина (велика і маленька) повинна виконувати пра­вила безпечної поведінки на вулиці.

• Якщо дитина бачить автомобіль, що галь­мує біля неї, вона повинна відійти якомо­га далі, але в жодному випадку не сідати до салону, навіть якщо вулиця, яку розшу­кують, знаходиться неподалік. Коли водій виявився наполегливим, дитина може підійти до будь-якого будинку і, зробивши вигляд, що живе саме тут, помахати рукою та показати родичів, яких вона нібито ба­чить. Якщо незнайомець пропонує дитині допомогти йому донести сумку, обіцяючи заплатити, необхідно відповісти катего­ричною відмовою. Якщо незнайомець пропонує піти з ним кудись, дитина по­винна відповісти «Ні!», якою б спокусли­вою не була його пропозиція.

• Граючись у хованки, не можна заходити до підвалу, там може очікувати свою жертву насильник, або зібралась п'яна компанія, або просто підлітки можуть випадково зачинити.

• Якщо люди запитують, як знайти вулицю, дитина може пояснити, як дійти, або на-

малювати план, але в жодному випадку не супроводжувати їх.

• Намагайтеся не залишатися на вулиці і не гуляти наодинці, особливо в темну пору доби. Якщо ніхто з друзів не живе поруч, попросіть батьків зустріти вас після другої зміни в школі, після занять у спортклубі тощо.

Ніколи не можна гратися і гуляти біля бу­дов, пустирів, закинутих жител, лісу, заліз­ниці тощо, де рідко бувають люди.

Моделювання небезпечних ситуацій. Ви­бір моделі поведінки

1. Незнайомець розпитує у вас дорогу, а потім говорить: «Щось я не зовсім зро­зумів. Сідай у машину — покажеш, як до­їхати. У мене є найновіші аудіозаписи, за­одно й послухаєш.

2. Незнайомець повідомляє, що він — татів друг. Батько потрапив до лікарні і просить терміново до нього приїхати. «Хочеш, я підвезу тебе туди швиденько?» — запи­тує він, звертаючись до вас на ім'я.

3. Незнайома жінка, витираючи заплакані очі, запитує, чи не бачили ви цуценяти, яке щойно від неї втекло. А потім, гово­рячи, який ви сміливий, спритний, розум­ний,— просить допомогти їй розшукати цуценя.

4. Солідний, гарно одягнений незнайомець із фотоапаратом говорить, що ви дуже підходите на дитячу роль у новому філь­мі, і пропонує негайно йти з ним на кіно-проби.